маску, візьміть з підлоги ваші
гріхи й чесноти. Верніться в свою шкаралупу, в якій
перебуватимете до остаточного вивільнення',-- підсумував лама.
'Це ви й називаєте нірваною?' -- спитав я після глибокої
мовчанки.
'Ви відчули лише проблиск Великої Пустоти, почули лише
відлуння Великого Мовчання. Тепер ви здатні збагнути нашу
свідомість, яка дозволяє нам виснувати, що ми -- лише гості
планети Земля'.
'Я хотів би якось допомогти вашій великій праці',-- сказав
я.
'Похвально, що ви бажаєте працювати на бодісатв, проте
мушу пояснити вам наші завдання, і тоді ви, цілком можливо, й
зміните свій намір',-- застеріг лама.
Він підвівся зі своєї циновки, гукнув двох молодих лам із
сусідньої келії й вказав їм на масивну книжкову шафу з
відділеннями, де стояло багато довгастих книг. Юнаки відсунули
шафу, і на кам'яній підлозі я побачив люк з кільцем. Люк
підняли, і стало видно кам'яні сходи, що вели вниз. Старий лама
взяв довгу запалену свічку і кивнув мені, щоб я йшов за ним.
Через кілька східців я зрозумів, що сходи ведуть до високої
печери з сталактитами і сталагмітами; вона нагадала мені
середньовічну церкву з нішами й високим вікном, крізь яке
сіється денне світло. Насправді то було не вікно, а щілина в
південній частині печери, яку штучно розширили, щоб мати більше
світла. Хоча загалом у печері було сухо, краплини скапували зі
сталактитів, живлячи крихітні струмочки, які відразу щезали в
щілинах підлоги.
Закапелки печери скидалися на церковні ніші. В найбільшій,
на північному боці, стояла велика бронзова статуя. Лама запалив
ряд червоних свічок і курильних паличок перед нею. І відразу з
напівтемряви з'явилась у всій своїй красі Тара, богиня планети
Венерн. На ній була тіара, великі сережки, браслети, око на
лобі й очі на долонях рук і ступнях ніг, що символізує її
всюдисущість. Тара -- це мадонна Тібету, Непалу й більшої
частини Азії, де її знають і під ім'ям Гуань Інь, богині
милосердя, її права рука була простягнута в порухові співчуття
й допомоги, лівий великий і середній пальці творили кільце --
знак, що вказує на божественне вчення в його вищій логіці.
Коли кам'яна плита за нами опустилась, мені спало на
думку, що я опинився в іншому світі, зовсім відмінному від
того, який знав досі. Лама підвів мене до богині. Я помітив
перед нею заглиблення, видовбане водою, що капала з сталактитів
упродовж тисячоліть. Цей овальний резервуар був повний по
вінця, а надлишок води стікав у щілину. Краплі, що зривалися зі
стелі печери, зроджували концетричні кола на дзеркальній
поверхні води.
'Це -- сльози Тари, що оплакує падіння людини з її
колишнього божественного становища,-- пояснив лама і продовжив:
-- Чи чули ви про озеро Лхама Ламцо в Тібеті, де з'являються
видіння, коли ламаїстські священики ворожать про місце
народження майбутнього Далай-лами?'
'Пригадую, я щось читав про це...' 'Водойма, на яку ви
дивитеся, схожа на священне озеро тим, що і в ній з'являються
украй значущі зображення'.
Я зацікавлено дивився на воду, що віддзеркалювала світло
свічок, постать Тари в темній ніші; проте нічого іншого я не
бачив.
'Дивіться глибше... Ще глибше... ОМ МАНІ ПАДМЕ ХУМ!' --
речитативом згукнув лама, і голос його відлунив під стелею
печери. Свічки освітлювали Тару калейдоскопічним ореолом барв,
дим від курильних паличок линув угору, і все те відбивалось у
водоймі, час від часу сколиснуте впалою краплею. Зненацька
зображення зникло, а воду вкрив ніби туман. Я побачив нові
зображення, настільки чіткі, наче на екрані кольорового
телевізора. Лама стояв поруч і собі дивився на воду.
Перше зображало нашу планету в космосі з її океанами,
континентами й скупченнями хмар, як на знімках НАСА. За
хвилину-другу вигляд земної кулі почав невпізнанне змінюватись.
Важкі сірі, чорні, руді й червоні хмари окрили найбільш