Ендрю Томас

Шамбала, оаза свІтла

З цього приводу слід зазначити, що великі мудреці

Сходу цілковито безпристрасні й надають видиму чи невидиму

підтримку тій системі, що здатна певного часу піднести

моральний і інтелектуальний рівень людства. Вони добре

усвідомлюють, що новий дім не можна звести на ветхих

підвалинах.

Слід наголосити ще раз, що потрібно брати до уваги лише

хороші положення теорії, а не її саму загалом. Може бути хороша

форма демократії, як і прийнятна модель соціалізму. Історія

знає прийнятні форми монархії. Системи й доктрини мають

існувати для народу, і народ не повинен приноситись їм у

жертву. Цей відступ необхідний, аби краще збагнути послання

махатм.

У вересні 1926 року Реріхи повернулись у Монголію. Шлях,

яким пройшла експедиція, пролягав від Улан-Батора через Гобі до

хребта Нань-Шань, а потім через Тібет до Індії. Туди експедиція

потрапила лише в травні 1928 року через постійну протидію

китайських властей. На висоті 4575 м над рівнем моря члени

експедиції прожили в наметах п'ять місяців при температурі

іноді --40°С. На цьому етапі подорожі загинуло п'ять учасників

експедиції -- тібетців і монголів, а також дев'яносто в'ючних

тварин.

Таке ж життєво важливе значення мала місія Реріха до

Сполучених Штатів, про яку зараз розповімо. Пакт Миру Реріха й

Прапор Миру -- біле полотнище з трьома червоними крапками в

червоному крузі -- Реріх задумав ще перед першою світовою

війною. Цю емблему було справедливо названо Червоним Хрестом

Культури, оскільки вона мала захищати пам'ятники культури під

час війни.

Лише 1930 року Пакт було прийнято всесвітньою організацією

--Лігою Націй. 1933 року у Вашінгтоні відбулася III Міжнародна

конвенція Пакту, в якій взяло участь тридцять п'ять країн. Ще

через два роки Пакт Миру Реріха підписали в Білому домі

представники двадцяти латиноамериканських республік. На

церемонії підписання президент Франклін Делано Рузвельт

зазначив, що цей 'договір має куди більше духовне значення,

аніж сам його текст'.

Державний секретар Корделл Хелл і міністр сільського

господарства Генрі Уоллес відіграли значну спонсорську роль у

розробці цього гуманітарного проекту. В цей час Генрі Уоллес,

який згодом став віце-президентом Сполучених Штатів, виявив

неабиякий інтерес до інтелектуальної спадщини Азії і містичних

учень Учителів Мудрості. Схоже, що певні вказівки йому дав сам

Микола Реріх і що були зроблені кроки, аби безпосередньо

зв'язати його з великими архатами.

Однак реакційні сили Америки, що пізніше породили

маккартизм, використали цю обставину, щоб перешкодити Уоллесу

стати президентом США. 1947 року було перехоплено й

опубліковано в американській пресі деякі його листи. Вони

зародили сумнів в умах вразливих американських виборців і

зруйнували його шанси на президентство.

Якби Генрі Уоллеса обрали президентом США сьогоднішня

американська політика примирення з Китаєм та СРСР

започаткувалася б на чверть століття раніше! А це зберегло б

життя тисячам американців у Кореї та В'єтнамі. Однак Америка,

на свою біду, обрала холодну війну й даллесівську дипломатію

'балансування на грані війни'. Спроби сил Світла встановити

мирне співіснування виявилися марними. Прикро згадувати, до

якого абсурду призвів маккартизм.

1947 р. політичні супротивники Гаррі Уолеса опублікували

частину його листів до Реріха. Він звертається до Реріха в цій

переписці 'Гуру', тобто 'Вчитель'. Безглуздо шукати тут якісь

докази небезпечної 'комуністичної тенденції':

'Пошуки чи то втраченого пароля масонства, чи то Святої

Чаші, чи то потенційних можливостей прийдешніх віків -- це мета

величезного значення. Це -- кармічний обов'язок. Безумовно,

кожен з нас -- потенційний Галахад. Так що кожен із нас мусить

боротися за Чашу з полум'ям над нею'.

Так натхненно писав Генрі Уоллес в одному зі своїх листів.