що талісмани
Аполлонія могли протидіяти силі хвиль, послаблювати вітри й
зупиняти напади хижих звірів; тоді як чудеса Господа нашого
збереглися лише в переказах, чудеса Аполлонія куди численніші й
успішно проявляються у фактах настільки конкретних, що збивають
з пантелику віруючих'.
Історичні свідоцтва підтверджують реальність Аполлонія.
Історія Риму свідчить, що імператор Каракалла збудував храм на
його честь, а Алек-сандр Север установив статую Аполлонія у
власному храмі.' Капітолійський музей у Римі й до сьогодні має
бюст Аполлонія Тіанського.
Імператриця Юлія Домна, друга дружина Септимія Севера,
настільки захопилася життям Аполлонія, що в двохсотому році
нової ери доручила Флавію Філострату створити його життєпис.
Хоч аполлоній і був сучасником Ісуса, завдання Філострата було
простішим, аніж у чотирьох євангелістів, бо імператриця
передала йому дев'яносто сім листів Аполлонія, книги Морагена й
щоденник Даміса. Виходить, книга Флавія Філострата базувалася
на поважних документах, хоч він і пише про начебто казкові
події.
Аполлоній Тіанський народився в Каппадокії (сьогодні --
Центральна Туреччина) в 4 р. до н. е., саме того року, коли, як
вважають, народився Ісус. Він був високим, гарним і вкрай
розумним. Коли йому сповнилося чотирнадцять років, вчителі
відмовилися вчити його, бо він знав більше, ніж вони.
Шістнадцяти років він пішов служити в храм Ескулапа й прийняв
піфагорійські обітниці. Провадячи аскетичне життя, він невдовзі
надзвичайно розвинув свої здібності ясновидця і цілителя. І
водночас сміливо відстоював ідеї соціальної справедливості,
викриваючи визискувачів. Філострат описує випадок із
спекуляцією зерном, через що воно стало недоступним для
бідняків. Молодий Аполлоній гнівно звертається до торговців
зерном: 'Земля -- мати для всіх, вона справедлива, а ви
несправедливі, бо зазіхаєте на те, що вона мати лише вам! Якщо
не покаєтеся, я не дам вам життя на ній!' Погроза подіяла й
зупинила безсоромних спекулянтів.
Злам у житті молодого неопіфагорійця настав тоді, коли
жрець храму Аполлона Дафнійського, виконуючи волю богів,
передав йому кілька металевих пластинок з вирізьбленими
діаграмами. То була карта подорожі Піфагора через пустелі, ріки
й гори, із слонами та іншими символами, які вказували на шлях
філософа саме до Індії. аполлоній вирішив пройти тим самим
маршрутом і почав готуватися до тривалої мандрівки.
У Вавілоні його чудернацька поведінка так привабила царя,
що той запропонував Аполлонію побути довше в його країні. У
Ніневії аполлоній зустрів ассірійця Даміса, який став його
провідником, відданим товаришем і учнем. Саме Дамісу ми
завдячуємо відомостями про їхні мандри в Індії та Тібеті.
Після тривалої і виснажливої подорожі аполлоній і Даміс
перетнули Інд і продовжили шлях до Гангу. Десь у долині Гангу
вони звернули на північ до Гімалаїв і вісімнадцять днів пішки
піднімалися в гори. Цей шлях мав привести їх у Північний Непал
або Тібет. аполлоній мав карту, тож достеменно знав, де шукати
обитель мудреців.
Попри цю впевненість Аполлонія, з ними почало діятися щось
дивне, особливо коли вони наблизилися до мети своєї подорожі. У
них склалося враження, ніби шлях, яким вони йшли, розтавав за
ними. Вони опинилися в місці, яке здавалося нереальним --
пейзаж постійно мінявся і переміщувався, і подорожні не могли
запам'ятати жодної певної мітки. Про таке саме розповідали й
через століття інші дослідники, яких провідники відмовлялися
вести у 'місцевість, заборонену богами'. Це підтверджують
дивовижні пригоди, згадувані Філостратом.
Зненацька перед Аполлонієм і Дамісом постав темношкірий
юнак і звернувся до філософа по-грецькому, так, ніби вже чекав
його: 'Ваші супутники мусять лишитися тут, а ви рушайте за
мною. Так звеліли вчителі'. Слово 'вчителі' пролунало у вухах