Ендрю Томас

Шамбала, оаза свІтла

час від часу зникає у засніжених

горах, де немає ніяких сіл і легко загинути від голоду й

холоду. Коли той чоловік так само знову несподівано з'являвся,

то на всі розпитування відповідав, що в горах він бачився з

'богами'. Якось шановна Девід-Ніл напівжартома попрохала його

передати Вчителеві гір скромний дарунок -- букетик китайських

паперових квітів.

Після чергових відвідин правителя загадкової місцевості

тібетець приніс французькій дослідниці чудову блакитну квітку

-- такі розквітають у липні на півдні Тібету. То був подарунок

у відповідь від Вартового гір. А в Дзекундо тоді якраз стояли

двадцятиградусні морози, ріку вкривав шестифутовий лід, а земля

наскрізь промерзла. 'Де він роздобув ту квітку?' -- запитує

Девід-Ніл. Так що справді можуть у цій місцевості з арктичним

кліматом існувати ізольовані теплі долини, одна з таких долин і

прихистила колонію магів.

Дослідники Пржевальський і Франке відзначають у своїх

дорожніх щоденниках дивну поведінку тубільців, які навідріз

відмовлялися іти в певні райони. Один російський учасник

експедиції Реріха розповідав мені, що їхній караван зустрівся з

таким самим явищем у глибинах Азії, коли без видимої на те

причини тібетці, монголи й китайці відмовлялися перетинати

деякі місця в Північному Тібеті. Він зізнавався, що невідь-чому

й сам не відчував особливого бажання іти далі -- те було вкрай

дивно й незрозуміле.

Сам Микола Реріх подався в ту місцевість верхи на поні.

Його не було кілька днів, а коли він повернувся, азійці

попадали перед ним на коліна, вигукуючи, що він -- бог. Мовляв,

ніхто не може проникнути в Шамбалу без божественного дозволу. І

це лише одна з дивовижних історій, почута мною в Китаї. На

початку 30-х років тут тралився випадок, невідомий на Заході.

Одного американського чиновника, що мав певне урядове

доручення, вкрай тепло приймали лами в Монголії. Благородна

душа й щирий інтерес до цього вчення Азії дали йому змогу

побувати в царстві Гуаньінь. Але малоймовірно, щоб він бодай

словом прохопився в своєму звіті для Вашінгтона про набутий тут

духовний досвід.

Через неозорі обшири Азії, через її пустелі й гори

тягнуться прочани до Фонтану мудрості. Хто визначить, скільки

їх, чи назве їхні імена? Самі ж вони не розповідають про свої

мандри і про зустрічі з мудрецями Сходу. Реріх теж здійснив

таку прощу. У Сінцзяні, північніше Каракорумського хребта, він

почув, що 'за цими горами живуть святі люди, які рятують

людство своєю мудрістю: багато хто прагнув побачити їх, та

марно: хто зумів подолати хребет, збивався з дороги'. Місцевий

провідник розповідав Реріхові на Каракорумському перевалі, що в

горах є величезні печери, де зберігаються скарби з

першопочатків історії. А ще зазначав, ніби там час від часу

з'являються високі білі люди, які потім зникають у підземних

галереях під скелями.

У Турфані (Сінцзян) експедиція Реріха чула розповіді про

високу чорношкіру жінку з напрочуд виразним обличчям, яка

виходила з глибоких печер, аби допомогти тим, хто втрапив у

біду -- вона викликала шанобливе благоговіння навіть у

чоловіків цього мусульманського міста Китаю. Саме там

розповідали й про вершників, які зі смолоскипами в руках

зникають у підземних катакомбах.

'Справді, справді люди Шамбали час від часу приходять на

світ,-- довірчо казав лама Реріхові. -- Вони зустрічають земних

співтрудівників Шамбали й задля блага людства роздають коштовні

подарунки, виняткові реліквії'. Реріхові розповідали також про

раптову появу в певних монастирях самого правителя Шамбали --

Рігден Джапо. Щойно він з'являється у храмі, як свічки

запалюються самі собою. Таке сталося, наприклад, у монастирі

Нарабанчі Кур'ін у Західній Монголії 1890 року. Зимової ночі на

монастирське подвір'я в'їхало кілька вершників і звеліли ламам

зібратися в храмі. Потім на трон настоятеля піднявся