Ендрю Томас

Шамбала, оаза свІтла

у постійному контакті з надістотами Гімалаїв,

які контролюють світ могутньою силою своєї думки. Ця жінка

вважає: колективна карма людства настільки кепська, що лише

загибель половини землян може очистити повітря від отруйних

вібрацій і захистити планету. Індійці, а особливо

вчені-брахмани, непохитно вірять в існування Великих Ріші,

мудрих захисників людства, що, мов ті громовідводи, беруть на

себе левову частку гніву, який мав би впасти на людство; однак,

і їхні можливості не безмежні. За теперішньої каліюги, в якій

живемо, сили зла особливо розкошують у столичних містах, де

вкрай успішно зводять людину до рівня тварини. Саме вони

спричиняють розумове отруєння атмосфери, про яке кажуть

індійські містики. Із сказаного випливає, що проблеми, яким

протистоять адепти, мають планетарний характер.

Можна зрозуміти скептицизм освіченого читача, викликаний

тим, що таке давнє братство вчених і філантропів чомусь

залишилося поза увагою дослідників. Але слід мати на увазі, що

ніякий дослідник ніколи не виявить цього замкнутого братства,

якщо сам не буде заодно з його великими умами і не усвідомить

їхньої безкорисливої діяльності.

З іншого боку, історик має безліч даних, з якими може

працювати, і ця книга теж наводить достатньо доказів

достовірності цієї спільності. Коли будуть відкриті -- а це

станеться ще до кінця нашого століття -- надзвичайно давні

тайники з науковими артефактами під Сфінксом і пірамідами Гізи,

постане питання: хто ж їх заховав? І тоді буде доведено, що в

доісторичну епоху існували вчені, а думка про їх безперервне

існування в таємних центрах почне сприйматися всерйоз.

Перекази про сховані скарби дуже живучі в Азії. Засновник

тібетського буддизму Падмасамбгава обіцяв: 'Сховані скарби

стануть знаходити один за одним, коли цього потребуватиме

поступ людства'. Давня сага про Гесерхана каже: 'У мене багато

скарбів, та лише у визначений день я роздам їх моєму народу --

справжнє багатство прийде лише з людьми Північної Шамбали'.

У XIX столітті відомий архат Джвал Кул подарував

Блаватській малюнок пензлем одного ашраму (святилища) Вчителів

у Південному Тібеті, де зображено входи до підземного музею, в

якому зібрані експонати про розвиток людства на землі за

мільйони років. Ліворуч на малюнку зображено махатму Мор'я

верхи на коні, а сам махатма Джвал Кул стоїть у річковому

потоці. Поки що годі сподіватися, що наших учених допустять в

цей незвичайний музей, який зараз допомагає учням зі Сходу й

Заходу осягати таємну науку. Проте вчених допустять у

єгипетські підземні сховища, і того, що вони там побачать,

вистачить, аби збити їх з пантелику.

Зауваження, з якими звернувся професор Микола Реріх до

тібетського лами, засвідчують його безпосереднє знайомство з

Шамбалою: 'Нам відомо, що деякі верховні лами побували в

Шамбалі і що на своєму шляху туди вони спостерігали незвичайні

явища. Більше того, ми самі бачили білий прикордонний стовп,

один із трьох стовпів Шамбали'. Хіба таке зауваження не може

стосуватися легендарного місця? Під час експедиції в Центральну

Азію один учений лама розповів Реріху і його сину Юрію, що у

Лхасі під Паталою (фортецею-резиденцією Далай-лами) є потайні

галереї, а під головним храмом -- печера із стовпом, доступна

лише для найвищих втаємничених лам. Усі ці таємні місця

пов'язані з загадкою Шамбали. Іншого разу відомий лама з

монастиря Кумбум зустрів Миколу Реріха в Північному Тібеті і

вітав його знаком Шамбали. Кумбум -- це місце, куди прийшов

Цзонкаба реформувати буддизм у Тібеті і спорудити велетенський

ламаїстський храм Таші Лхунпо, твердиню тібетської йоги.

А ще якось Микола Реріх бачив тібетську книгу, видану

Панчен-ламою, яку складали молитви до Шамбали. Азія упродовж

століть глибоко вірила в існування Північної Шамбали. 'Бог

Шамбали живе й дихає у серці сонця',-- писав один гімалайський