Ендрю Томас

Шамбала, оаза свІтла

країн, таких як Персія, Бактрія, Вавілон, Іудея та Єгипет.

Виходячи з цього, карта може датуватися 1 ст. н.е. ('Байкал',

1969, No 3). І серед країн, вказаних на цій карті, є Шамбала, з

позначкою, що тут зародилася релігія Бон. Таким чином, давність

цієї географічної карти підтверджує давній переказ, пов'язаний

із Шамбалою.

Близько півстоліття тому німецький філолог А. X. Франке не

сумнівався, коли вказував саме цей район у своїх публікаціях.

Він навіть писав, що реальність Шамбали настільки жива в його

провідників, що під час мандрів по Азії вони іноді відмовлялись

іти маршрутом, наміченим його експедицією. А йшли іншим, щоб не

порушити священних кордонів забороненої території.

Подібні випадки понад сто років тому описував і російський

мандрівник М. М. Пржевальський. Ось як він пише щодо Шамбали:

'Інша дуже й дуже цікава легенда стосується Шамбалінга --

острова в далекому північному морі. Там багато золота, а

пшениця неймовірної висоти. В тій країні не знають злиднів;

справді, молоко й мед течуть у Шамбалінгу'.

Рідкісні тібетські прапори, як і зображений у цій книзі,

відтворюють місто Шамбалу. На них воно в центрі оази, оточеної

кільцями гір зі сніговими вершинами. Води ріки чи озера

омивають священну землю. Цим пояснюється одна з назв царства

богів -- Острів Шамбала.

Внаслідок систематичних досліджень італійський тібетолог

Джузеппе Туччі розміщує країну Шамбалу в басейні ріки Тарим, що

бере початок у гірському масиві Алтин Таг (Д. Туччі. Тібетські

кольорові сувої. --Т. 1.-- Рим, 1949). Вивчаючи тібетські

манускрипти, професор Туччі виявив, що з незапам'ятних часів

династія мудрих правителів небесного походження правила

царством Шамбала, і саме від них започаткувалася калачакра --

містична наука езотеричного буддизму.

'Ганжур' (книга VII) мовить про цю країну Шамбалу на

Півночі. І справді, одна з книг 'Ганжура' містить навіть текст,

що вважається копією рукопису, отриманого безпосередньо з

Шамбали. Санскритська назва цього тексту неймовірно довга:

'Бгагаван-вайдхара-пані-губ'я-бгідешатантрараджа'.

'Данжур' (Калапар-югпа) окреслює межі шляху, що веде в

Шамбалу, тоді як 'Блакитні Аннали' згадують про 'духовний палац

Північної Шамбали'. Зібрані докупи, як частини мозаїки, ці

сторінки дають опис обителі, що вважалася просто міфом. Але не

забуваймо про Трою, відкриту Шліманом! І Шамбала може виявитися

другою Троєю.

Слід зазначити, що доктрина Шамбали тісно пов'язана з

монастирем Таші Лхунпо, заснованим 1447 року неподалік від

Шігадзе. До захоплення маоїстами Тібету цей ламаїстський

монастир містив храми, учбові класи й приміщення для чотирьох

тисяч ченців, що свідчить про його значні розміри.

1923 року шостий Панчен, або Таші Лама (Панчен --

скорочення від Пандіт Чен-по, 'Великий вчений'), глава

тібетського езотеричного буддизму, що доти перебував у величній

монастирській цитаделі Таті Лхунпо, мусив з політичних мотивів

емігрувати в Китай. Його мали за єдиного верховного ламу в

Тібеті, що мав право 'давати перепустку' до Шамбали

найдостойнішим ламам. Цей Панчен-лама був видатною особою; це

про нього сер Чарлз Белл, експерт з тібетських питань, якось

висловився: 'Добре, що. в Тібеті є така людина'. Його

обізнаність в окультних науках була загальновідомою, а про його

чудеса ходили легенди. Скажімо, коли 1915 року він заклав храм

для велетенської статуї Майтрейї, грядущого Будди, у всій

долині Цзангпо зібрали небувалий врожай. І навпаки, коли 1923

року Панчен-лама полишив Тібет, страхітливі снігопади

обрушилися на країну, вигублюючи народ.

Коли Панчен-лама відвідував Індію, в нього поцікавились,

чи правда, нібито в тібетських лам виняткові психічні

можливості. Його святійшество лише мовчки посміхнувся на це, а

тоді зненацька мов розтанув. Усі спроби знайти його виявилися

марними. Лише одного гостя, що прийшов пізніше, вразило